Вестник Коминтерново

Главный информационный сайт Коминтерновского района

Среда
Фев 21 
Размер текста
  • Increase font size
  • Default font size
  • Decrease font size

Тож будьмо гідними великої людини!

E-mail Печать PDF
( Голосов )

БабулечкаВ нашій родині 19 жовтня відбудеться визначна подія - 95 років нашій мамі. Замислившись над цим, перед моїми очима постала батьківська хата, де я народилася, жила, виросла зі своїми найсвітлішими і найріднішими батьком і матір’ю. В народі кажуть, що основою родини є батько, а душею і берегинею сімейного тепла – мати. Батько – Петро Юхимович Горовий був опорою, захистом. Нажаль вже пішов з життя. А ось про люблячу матір, працьовиту господиню, турботливу бабусю, делікатну тещу, досвідченого керівника, справедливого вчителя Мардаренко Надію Іванівну і піде розмова. Не зважаючи на хворобу, вона в позитивному настрої, буде святкувати свій ювілей – 95-річчя з дня народження.

А починалось все в невеличкому селі Мар’янівка Миколаївського району, Одеської області в далекому 1918 році. В родині селян Івана Олександровича, та Горпини Іванівни народилася жадана донька-первісток - Надія. З раннього дитинства вона була помічницею своїм батькам.

З задоволенням навчалась в Марянівській початковій школі. До цього часу з пошаною згадує про свою першу вчительку – Резніченко Анастасію Михайлівну. Згодом продовжила навчання в райцентрівській семирічці, до якої щодня доводилось далеченько ходити пішки.

А що далі? Це питання не раз поставало перед нею. Батьки прагнули привернути доньку до сільськогосподарського виробництва. На сімейній нараді було вирішено – буде навчатися на зоотехнічному відділенні Ісаївського сільськогосподарського технікуму. Часи навчання припали на 1933–1937 роки. Ці складні роки були позначені страшними подіями: голодомор, репресії. Вижити, в таких умовах, студентам технікуму допомогло своє господарство, яке вони вели. Мама пригадує, що основною і єдиною їжею кожен день була затірка, ледь-ледь засмажена шкварками, а ще потрібно було прийти одним із перших до їдальні, якщо затримаєшся – просто діставався шматочок тіста.

Так вона навчалася, а згодом стала фахівцем середньої ланки сільськогосподарського виробництва. Але й збагнути не могла, що їй готує подальша доля. Часи нелегкі, кадрів не вистачало, тож в ранзі педагогів тоді працювали різні спеціалісти. І її, як молодого спеціаліста, запросили працювати вчителем початкових класів у Благовіщенську загальноосвітню школу ( згодом Новопетрівська) Миколаївського району. Працюючи, відчула, що саме робота вчителя і є її справжнє покликання.

В стінах цієї школи, в повсякденних турботах спливли кращі юнацькі роки життя. Тут формувався її характер і світогляд. Працювала з колегами – вчителями: Оксаною Іванівною Олійник (сестрою поета - сатирика Степана Олійника), Коновальчук Галиною Омелянівною, Орденко Євдокією Андріївною - найближчими подругами, з якими спілкувалась до останніх днів їх життя. Тут зустріла і своє перше кохання – Миколу Копієвського.

Наступив 1941 рік, червень місяць. Дві події повинні були відбутися в цьому місяці: останній дзвоник для 7 класу, де мама була їх першою вчителькою і класним керівником; та її весілля, яке було призначено на 22 червня,- але не судилося…

В перший день на війну пішов і її Микола. Лише одного листа-трикутника вона отримала з Білоруського фронту. І все.

Довгі роки вона чекала, може повернеться, але цього так і не сталося.

А фото того першого випуску вона зберігає і до цього часу.

2

Перший випускний клас Благовещенської школи 1941 р.

Нижній ряд (справа на ліво): Резниченко Євген Миколаєвич, Зозуля Степан Філімонович, Цибулько Ольга Устимівна, Цибулько Володимир Устимович, , Семенюк Ніна Леонтієвна, Стрельчук Василь Єпіфанович. Другий ряд: Карчевський Микола Семенович, Чорненька Валентина Миронівна, Оніщенко Віктор Антонович, Філіпчук Сафрон Петрович-вчитель, Мардаренко НадіяІванівна- класний керівник, Лахманюк Галина Макарівна, Драган Василь Сафронович. Верхній ряд : Сімброус Ніна Андріївна, Заяц ?.?., Номіровска Марія П., Глібовський Дмитро Иосифович, Міронюк Лідія К., Сікіраш Андрій Григорович, Паюл Катерина Афанасієвна, Майборода Іван, Тімановська Ольга Миколаївна

Випускний вечір того трагічного 41 року попри все ж таки відбувся, але аж через 50 років в стінах школи, яка святкувала своє 65 – річчя.

3

Фото зустрічі випускників 41 року через 50 років

Згодом моя мама закінчує Первомайский педагогічний технікум, а потім і Одеський педагогічний інститут. Пізніше їде працювати до Комінтернівскього району. Спочатку обіймає посаду завуча в Кіровський школі. Через два роки була направлена директором Олекандрівської семирічки (тепер Новомиколаївська сільрада). А останнім місцем роботи стала Кремидівська загальноосвітня школа, яку в ті часи очолював Петро Юхимович Горовий.

Тут зустрілись мої батьки, побрались і почали пліч-опліч працювати в цій школі. Хочеться згадати і про роки життя батька, про роки які наша родина завжди буде згадувати. Він залишив нам свої щоденники зі спогадами. В цих спогадах є спогади про бої на землях Комінтернівского район, де мій батько у складі Гвардійськоїї 108 – дивізії звільняв Комінтернівський район, але це окрема історія.

Майже по 40 років свого життя віддали педагогічній праці. Вчили і виховували дітей, передавали свої знання сотням молодих людей, які згодом опанували омріяними професіями, а тепер живуть і працюють в різних куточках нашої держави і країнах ближнього зарубіжжя. Давали батьківські поради, і як буває по-материнському суворо і навіть гнівно відчитували тих, хто припиняв навчання, переконували, й не просто вмовляли – вимагали після закінчення школи продовжувати навчання. Не повинна людина зупинятися в своєму розвитку, так вважали вони.

За ці роки було все, і виснажлива праця, і звичайно ж радісні результати трудових досягнень.

Мою маму нагороджено медалями «За трудовое отличие», та «Ветеран труда».

В житті моєї мами було багато різних подій, які заслуговують увагу, а про цю хочеться розповісти окремо.

Давненько вона була в своєму селі, де народилась, де пройшло її дитинство. А їй так цього хотілось. На передодні свого 90 – річчя здійснити її бажання допоміг онук, Віталій.

1

…Ось вона вже стоїть біля свого дому і промовляє: « там, на городі ріс горох, такий високий, високий. Ми в ньому малими ховались. А там був сад. Росли яблуні, груші. Нічого цього тепер вже немає…, а залишились лише дерева акацій, це свідки мого дитинства, їм майже стільки ж років як і мені…». На згадку сфотографувалась біля свого дому і тихо промовила: « Вже більше я ніколи сюди не повернуся…»

Багато років вона на заслуженому відпочинку, але й сьогодні її колишні учні зберегли до неї своє шанобливе ставлення, та почуття поваги і вдячності. Кожного року вони приїздять до нас, щоб провідати свою вчительку, віддячити за її чуйне ставлення, за доброту і щедрість, за привиту жагу до знань. На одну із зустрічей привезли великий святковий коровай, печений із муки, вирощеної колишнім учнем, нині відомим керівником в районі СФГ «Зернове» - Георгієм Совсуном.

4

Зовсім недавно відбулась ще одна зустріч. До нашої оселі несподівано завітав колишній випускник Кремидівської школи - Георгій Жаров, з яким не бачились 49 років. Зараз він мешкає в м. Кемерово (Росія). Він був дуже приємно вражений, коли Надія Іванівна вручила йому його контрольні роботи з української та російської мови. Всі ці роки вона їх зберігала, мріяла, що все ж таки зустріч колись відбудеться.

На передодні дня вчителя, несподівано пролунав в нашій оселі дзвінок. Зателефонували і запросили на зустріч з директорами шкіл Миколаївського району, де мати розпочинала свою трудову діяльність в далекому 1937 році. Приводом цьому було вручення книги – нариси з історії освіти Миколаївського району «Вчителю мій» Миколи Березницького.

Того ж вечора я почала читати книжку мамі, перегортаючи сторінку за сторінкою, а деякі уривки, за її проханням, я перечитувала по декілька разів. Вона дуже уважно слухала, а потім взявши книгу мовчки схилилась до мене, і її очі наповнились слізьми.

Ми пишаємося своє мамою. І з нагоди дня її народження хочемо побажати їй і всім хто знає і пам’ятає її – здоров’я на довгі роки, душевного спокою, сили і натхнення. Низький уклін Вам Мамо

А подарунком для неї хай буде вірш, написаний колишнім її учнем Борисом Самусем.

Хто має ще таку палку нагоду,

Такий відверто ексклюзивний крок.

Щоб доля дала змогу – насолоду

Прийти всім класом знову на урок.

Прийти, всміхнутись, чемно привітатись,

Поправити краватки і штанці

На кращі лавки – шмиг! Порозсідатись

І в руки хутко взяти «олівці».

Чекати слів. Що їх зрече Надія,

Як в ті часи, коли ми, малюки,

Їх случаючи, плавали у мріях,

З небес надій зриваючи зірки…

Все мислиме збулося до останку.

Немислиме ще збудеться, мабуть,

Доволі довго, друзі, ще до ранку

Як добре це, що матері живуть!

Як гарно, що є місце це чудове,

Число жовтневе, тепле – 19,

Що ми гуртуємося, шануємося тут знову

В гніздечку, де є щастя нам зібратися.

Тож будьмо гідними ВЕЛИКОЇ ЛЮДИНИ!

Живімо довго, як живе ВОНА!

Що 95 - ?! 100 !!!

З повагою родина Моспаненко – зять Валерій, донька Олена і онук Віталій.

Обновлено ( 19.10.2013 04:14 )  

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить